УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛІСТ

Україна — держава у Центрально-Східній Європі, розташована у південно-східній частині Східноєвропейської рівнини. Столиця — Київ. Державна мова — українська. Грошова одиниця — гривня. Україна — член ООН з 1945, СНД.

Має спільні державні кордони з Білоруссю на півночі, омивається Чорним та Азовським морями на півдні. На заході межує з Польщею, на південному заході — з Словаччиною, Угорщиною, Румунією та Молдовою та з Росією на сході та північному сході. Із Румунією та Росією Україна має не тільки сухопутний, а й морський кордон. Також через море Україна межує із Республікою Болгарія, Туреччиною та Грузією. Площа виняткової (морської) економічної зони України становить понад 82 тис. км². Найбільшими чорноморськими портами є Одеса, Іллічівськ, Херсон, Севастополь, азовськими — Маріуполь, Бердянськ, Керч. Загальна протяжність кордонів 6992 км (із них сухопутних 5637 км). Довжина морської ділянки кордону: 1355 км (по Чорному морю — 1056,5 км; по Азовському морю — 249,5 км; по Керченській протоці — 49 км).

Територія України витягнута з заходу на схід на 1316 км і з півночі на південь на 893 км, лежить приблизно між 52°20’ та 44°20’ північної широти і 22°5' і 41°15' східної довготи. Крайній північний пункт — с. Петрівка Чернігівської області, південний — мис Сарич (Республіка Крим), західний — м. Чоп Закарпатської області, східний — с. Червона Зірка Луганської області. Географічний центр України знаходиться на північній околиці села Мар'янівка неподалік від райцентру Шпола Черкаської області.

Загальна площа України становить 603 628 км², що складає 5,7 % території Європи і 0,44 % території світу. Україна є найбільшою країною, кордони якої не виходять за межі Європи.

Географічний центр Європи знаходиться на території України, неподалік міста Рахова Закарпатської області.

Слово «Україна» — слов'янського походження і означало первісно край, земля, територія. Найімовірніший індоєвропейський корінь *(s)krei- (відокремлювати, різати). Думки розділяються щодо безпосередньої етимології слова, проте найімовірнішим є прямий синонімічний зв'язок зі словом «князівство» — земля наділена, «відкраяна», «украяна», «урізана» князеві.

Вперше назва з'являється в «Київському літописі» 1187 р. (періоду посилення феодальної роздробленості Київської Русі), де літописець розповідає про смерть переяславського князя («І плакали по ньому всі переяславці… За ним же Україна багато потужила»). З тих часів слово починає часто зустрічатись і в інших літописах, у формах «Київська Україна», «Чернігівська Україна», «Сіверська (Новгород-Сіверська) Україна» тощо.

Інші дослідники виводять слово від значення «найвіддаленіша територія», «пограниччя», проте видається що така інтерпретація завдячує переважно тенденції Російської державної науки трактувати назву «Україна» як «окраїна Росії». Ця інтерпретація пов'язує виникнення слова зі значно пізнішим історичним періодом, і прямо суперечить наявним літописним свідченням XII ст., коли Росії ще не існувало, а Москва була лише невеличким селом на далекій північній окраїні Київської Русі, про існування якого навряд-чи хтось навіть знав на Київщині. Крім того, така інтерпретація суперечить вживаній літописній формі слова, оскільки та ж Київська Україна чи значна частина Переяславської України знаходились в самому центрі Київської Русі. До того ж, з лінгвістичної точки зору, перехід початкового «о-» («окраїна») в «у-» («україна») є сумнівним, бо не відповідає фонологічним законам ані української, ані російської мов.

Отже — «Україна» — означає буквально — «земля, виділена для нас із загалу, відокремлена від решти», коротше — «наша власна земля». Аналогом є німецьке слово Inland (букв. Вкраїна), яке означає внутрішня, своя земля.

З середини XVI ст. це слово з'являється і в зарубіжних джерелах. Так, у листі турецького султана Сулеймана до польського короля Жигимонта 1564 ця земля названа Україною. Універсал короля Стефана Баторія 1580 p. звернений «к Україні Руській, Київській, Волинській, Подільській і Брацлавській». З XVI ст. назва Україна вживається тільки в значенні «країни або держави, заселеної українцями». Назва «Україна» зафіксована у європейських географіях з 1650, 1666, 1720 та інших років. Це вживання назви цілком відповідало поширенню її в народі, доказом чого є численні пісні, присвячені подіям XVI—XVIII ст. Назва широко використовується простим людом, незважаючи на офіційне використання в державних документах того часу інших назв (Мала Русь, Малоросія), запроваджуваних російським і польським урядами, і навіть всупереч прямим заборонам (XIX ст. в Росії).