Степан Ленкавський — український політичний діяч, публіцист, один із ідеологів Організації Українських Націоналістів.
Біографія
Народився 1904 р. у Загвізді на Станіславівщині (тепер Івано-Франківська область). Навчався на філософському ф-ті Львівського університету. З серед. 1920-х рр. Л. — активний учасник націоналістичного руху на західноукраїнських землях, провідний член Організації Вищих Класів Українських Гімназій, член проводу Союзу Української Націоналістичної Молоді.
В 1928 брав участь у редагуванні (разом з С. Охримовичем та І. Габрусевичем) першого нелегального націоналістичного видання для молоді жу-лу «Юнак», був співробітником «Українського голосу» (1929-32, виходив у Перемишлі) і «Бюлетня КЕ ОУН на Західноукраїнських Землях (ЗУЗ)». Учасник першого Конгресу Проводу Українських Націоналістів у Відні (28.1-3.2.1929).
З лютого 1929 увійшов до складу першого Проводу ОУН на ЗУЗ, був референтом ідеологічного відділу. В 1931 заарештований польською поліцією у Кракові і у вересні 1932 під час Процесу «Конгресівців» засуджений до 4 років ув'язнення.
Після гітлерівської окупації Польщі та частини західноукраїнських земель в 1939 Л. увійшов до складу Проводу ОУН (Б), з квітня 1941 — референт пропаганди. В липні 1941 Л. як один з ініціаторів проголошення Української держави у Львові був заарештований Гестапо і ув'язнений у концтаборі Освенцім. В післявоєнний час жив у Німеччині. Був членом Проводу Закордонних Частин ОУН. Після загибелі С. Бандери, очолював Провід ОУН (1959-68), згодом керував відділом пропаганди і редагував газету «Шлях Перемоги». Автор «Декалогу» («Десять заповідей українського націоналіста», 1929), в якому виклав основні морально-етичні засади учасника національно-визвольних змагань.
