Олег Штуль — Жданович; н. 1.7.1917 у с.Лопатичі Овруцького району - п. 4.11.1977 у Торонто) - український політичний і військовий діяч.
Навчався у Крем'янецькій духовній семінарії, у студентські роки вступив до Організації українських націоналістів. З середини 1930-х підтримував дружні стосунки з О.Телігою, що спричинилося до вибору дороги у політичному житті - після розколу ОУН належав до ОУН-М.
Під час Другої світової війни 1939-1945 - один із найближчих соратників О.Ольжича. Брав активну участь у створенні партизанських загонів на Волині, представник ОУН-М при спільному штабі УПА Т.Боровця. З 1942 - член Крайового проводу ОУН-М, заступник Голови Крайового проводу. Наприкінці 1943 потрапив у полон до гітлерівців. До жовтня 1944 перебував у концтаборі Заксенхаузен. У повоєнний час мешкав у Парижі, згодом - у Торонто. У 1947 на Великому Зборі українських націоналістів обраний членом Проводу українських націоналістів. З 1948 був редактором офіціозу ОУН-М “Українське слово”.
Після смерті А.Мельника 1.11.1964 призначений виконуючим обов'язки Голови ПУН-ОУН, а на VI Великому Зборі українських націоналістів у 1966 обраний Головою ПУН-ОУН. Був прихильником консолідації всіх українських національних сил на базі УНРади, став одним із співзасновників Світового конгресу вільних українців. Для ОУН доби Ш. характерними були суперечності між старшим та молодшим поколіннями, боротьба стратегій, наслідком чого стала т.зв. криза Я.Гайваса. Похований на кладовищіі Баунд-Брук у США.
