Левко Григорович Лук'яненко (*24 серпня 1928, с. Хрипівка, Городнянського району, Чернігівської області) — український політик та громадський діяч, народний депутат України. Багатолітній в'язень радянських тюрем і таборів.
1944 призвали до війська. Служив в Австрії, на Кавказі в м.Орджонікідзе, Нахічевань.
У 1951—1953 вступив у комсомол, у партію. 1953 поступив на юридичний факультет Московського університету. 1954 одружився. Вів активне громадське життя.
До 1956 зрозумів, що обраний ним шлях помилковий, призупинив свою громадську діяльність і вирішив з 1957 орієнтуватися на підпільну боротьбу.
У вересні 1958 за розподілом був спрямований штатним пропагандистом райкому партії в Радехівський район Львівської області, де й поселився з дружиною.
Робота була пов'язана з постійними поїздками по селах району. Він бачив, як людей заганяли в колгоспи, знищували цілі хутори.
Разом зі Степаном Віруном і Василем Луцьківим вирішили створити підпільную партію Українська Робітничо-Селянська Спілка (УРСС).
У середині 1959 переїхав до Глинянського району і, щоб мати більше вільного часу, з райкому перевівся в адвокатуру. Тут він знайшов однодумців І.Кандибу та А.Любовича.
7 листопада 1960 у Львові відбулася перша, організаційна зустріч, на якій обговорили програму. Оскільки програма була дуже жорстка і гостра, вирішили її знищити, а до наступної зустрічі, яка мала відбутися 22 січня 1961, доручили Л. скласти нову, м'якшу. Але 21 січня 61 були заарештовані І.Кандиба, С.Вірун, В.Луцьків, А.Любович і Л., пізніше І.Кіпиш та І.Боровницький.
У травні 1961 Львівський обласний суд засудив Лук'яненко до розстрілу за ст. 56 ч. 1 і 64 КК УРСР. Звинувачення було побудоване на першому проекті програми УРСС. Винуватили в тому, що він «з 1957 виношував ідею відриву УРСР від СРСР, підривав авторитет КПРС, зводив наклепи на теорію марксизму-ленінізму».
Через 72 доби Верховний Суд замінив розстріл 15-ма р. позбавлення волі. Інші дістали терміни від 10 до 15 р. позбавлення волі.
Кару відбував у Мордовії, з 1967 три роки у Владимирській тюрмі, потім знову в Мордовії.
1966 в Мордовські табори прибувала нова генерація політв'язнів — шістдесятники. Вони ведуть боротьбу з адміністрацією таборів за фактами грубого порушення законодавства і прав в'язнів. Дані про цю боротьбу стають відомими світовій громадськості. Лук'яненко бере в цій боротьбі активну участь. Щоб посилити ізоляцію, 500 найактивніших політв'язнів переводять у Пермські табори. У 1974 за організацію страйку Чусовський районний суд засудив трьох ініціаторів, у тому числі Лук'яненка, до тюремного ув'язнення у Владимирській тюрмі.
9 листопада 1976, на пропозицію М.Руденка, увійшов до складу Української Гельсінкської групи (УГГ), підписує всі документи УГГ.
Лук'яненко пише звернення до Бєлградської наради 35 країн з приводу дискримінації українців, зокрема, права на еміграцію. Виступив на захист художника П.Рубана, написав статтю «Зупиніть кривосуддя!». Радіо «Свобода» передало його нарис «Рік свободи».
12 грудня 1977 Лук'яненко заарештований. Розуміючи, що його чекає в майбутньому, обголосив голодівку, відмовився давати покази, також відмовився від громадянства.
17-20 червня 1978 Лук'яненко засуджений Чернігівським облсудом за ст. 62 ч. 2 КК УРСР до 10 р. позбавлення волі і 5 р. заслання та визнаний особливо небезпечним рецидивістом.
Карався в таборі особливо суворого режиму в сел. Сосновка в Мордовії. Разом з іншими політв'язнями продовжує боротьбу, готує і передає на Захід інформацію. У лютому 1980 всіх в'язнів особливого режиму, в тому числі Лук'яненка, переводять у спеціально збудовану тюрму в с. Кучино Пермської області, за 200 м від 36-ї зони.
13 грудня 1986 Лук'яненко з Кучино перевозять у Пермську пересильну тюрму, а звідти в Чернігівську, де з ним понад місяць «працював» слідчий КДБ. Повернули в Кучино. 8 грудня 1987 етапували на заслання с. Березівка Парабельського району Томської області
У березні 1988 заочно обраний головою відновленої УГГ, яка 07.07 діє як Українська Гельсінкська Спілка (УГС).
23 квітня 88 запропонували виїхати за кордон, та він відмовився, бо бачив, що ситуація в країні змінюється, вимальовується перспектива створення політичної партії.
Указом ПВР від 30 листопада 1988 Левко Лук'яненко помилуваний, звільнений із заслання. На початку 1989 повертається в Україну.
У квітні 1990 на установчому з`їзді УГС обраний головою створеної на її базі Української республіканської партії. У березні обраний депутатом ВР України, був членом комісії з питань законодавства і законности, заступником голови Народної Ради. Лук'яненко — автор Акта про незалежність України від 24 серпня 91, балотувався на посаду Президента України.
У травні 1992 склав повноваження депутата і залишив посаду голови УРП у зв'язку з призначенням Надзвичайним і Повноважним послом України в Канаді. У листопаді 1993 через незгоду з політикою уряду України подав у відставку і повернувся в Україну.
З листопада 1993 до червня 1994 — голова передвиборного демократичного об'єднання «Україна». З травня 1992 — почесний голова УРП. Доктор права Альбертського університету, Канада. Нагороджений медаллю «Борцям за волю України ім Св. Володимира», почесною відзнакою Президента України. Автор книг: «Що далі?» (1989), «Сповідь у камері смертників» (1991), «За Україну, за її волю…» (1991), «Вірую в Бога і в Україну» (1991), «Не дам загинуть Україні!» (1994), «Народження нової ери» (1997), «У країні кленового листка» (1998), численних статей.
У 1998-99 Лук'яненко один з керівників «Національного фронту», що об'єднує праві націоналістичні партії.
У 1988 р. очолив Українську гельсінську спілку, яка згодом трансформувалася в Українську республіканську партію.
1992—1994 — Надзвичайний і Повноважний посол України в Канаді.
21.11.2007 Президент України В. Ющенко нагородив Л. орденом за заслуги Ярослава Мудрого.
