Основні завдання сучасного українського націоналізму
Основні завдання сучасного українського націоналізму
По-перше, націоналізм неможливий без відродження і плекання національної свідомості, відчуття історичної приналежності до рідної землі, мови, традицій, національної честі і самоповаги.
По-друге, націоналізм має практикувати чинну активність. Не може бути так, щоб там, де принижується честь і гідність українця, паплюжилася українська мова, традиції, історія, не було адекватної постави української сили.
По-третє, націоналізм має бути зорієнтований на "власні сили" й не може мати нічого спільного із намаганнями деяких політиків "запозичити" чужинські моделі розвитку України. Лише віра у свій народ, його геній і призначеність - надає сили, оптимізму, динамізує розв'язки складних соціальних, економічних і соціальних проблем.
По-четверте, націоналізм повинен наголошувати на культі "сильної" особистості, людини, яка власний розвиток пов'язує з процвітанням своєї нації і держави. Націоналізм має утверджувати суспільно важливі вартості, які ушляхетнюють людину та скріплюють основи спільноти.
По-п'яте, націоналізм має віднайти в Україні самодостатню соціальну базу, кістяк якої складе молоде покоління не збаламучене лібералізмом. "Свою" соціальну базу можна сформувати лише перманентною активністю у політичних процесах, зокрема виборчих кампаніях. Тільки так в Україні може з'явитися соціальна верства, яка не лише підтримуватиме націоналістичний рух під час різноманітних виборчих перегонів, а й створить для нього відповідну економічну базу. Наївними виглядають ті "прихильники націоналізму", які вважають, що можна сформувати впливовий націоналістичний рух, відмовляючи при цьому йому у праві брати самостійну участь у виборчих кампаніях, оскільки, як вони стверджують, це може пошкодити так званій "українській справі". Українській справі насправді шкодить політичний сервілізм, безамбіційність, страх перед неминучістю боротьби, комплекс національної неповноцінності й меншовартості.
По-шосте, важливою складовою ідеології сучасного націоналізму має стати ідея національної і соціальної справедливості, як взаємозалежних понять. При цьому слід зазначити, що принципи національної і соціальної справедливості повинні застосовуватися не лише стосовно українців, які проживають в Україні, а й за її межами, зокрема на етнічних українських землях.
По-сьоме, націоналізм не повинен уникати питань, пов'язаних із демографічними та міграційними деформаціями як викликами глобалізації, а тому має сказати своє слово у питанні "раси". У зв'язку з цим видається доцільними пристати на думку сучасного теоретика націоналізму Анатолія Свідзинського, який закликає дивитися на расу під кутом зору первинного значення слова раса, що означало "порода" і являло собою передусім сплав фізичного і духовного здоров'я, зумовленого дотриманням давніх розумних і корисних культурних традицій, які плекалися в народі впродовж віків. Саме таку "расу" відзначав в українців Євген Маланюк, коли протиставляв їхню поведінку в екстремальних умовах табору для полонених поведінці захланних російських "аристократів", які швидко втрачали людську гідність в таких таборах.
...Останнім часом стало модним пророкувати політичну смерть націоналізму. "Похорони" робили не один раз, але кожного разу вони виявлялися передчасними. Досвід інших країн, й України зокрема, показує, що в критичні моменти суспільство завжди шукає вихід в націоналізмі. І це не випадково, адже націоналізм примушує напружувати волю й інтелект нації, прищеплює імунітет від внутрішніх і зовнішніх загроз. Головне - віднайти суголосні часові форми його реалізації. І хто першим збагне логіку й ритм часу, той "осідлає коня". І навпаки, будь-яке тупцювання на місці - прирікає усіх, навіть "канонічних" націоналістів. Націоналізм не буває неактуальним і це найголовніший урок для сучасного покоління його адептів.
